Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем.
Термін «кредит» походить від латинського слова creditum, що означає «позика» (від слова сredo — «вірю, довіряю»). А тому категорія споживчого кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на споживчі потреби та для тимчасового користування за відповідну плату. Таким є найбільш загальне визначення споживчого кредиту. Розглядаючи цю економічну категорію, необхідно звернути увагу на такі засадні її ознаки [8, с. 277]:
– споживчий кредит – це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі сторін цих відносин;
– економічною основою споживчого кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;
– споживче кредитування – це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику для задоволення споживчих потреб на умовах повернення та оплати.
Отже, сутність категорії споживчого кредиту можна визначити так: споживчий кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів для задоволення споживчих потреб та використання їх на умовах повернення й оплати.
Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення й розвитку товарного виробництва та обміну, був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам під високі позичкові проценти, що часто призводило до повного розорення позичальників, особливо дрібних виробників (селян, ремісників). Позичальники зверталися за кредитом переважно через нагальні споживчі потреби або для оплати боргів. Крім лихварського товаровиробники надавали один одному кредити під час купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за власні кошти, а продавець був заінтересований у реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстроченням платежу) під відповідні боргові зобов»»язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим ґрунтом, де виникають відносини з приводу споживчого кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну за активного обслуговування їх банками посилює взаємну залежність і довіру суб»»єктів ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному разі необхідність споживчого кредиту випливає із функції грошей як засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, тоді виникають кредитні відносини.
Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони набули розвитку лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення підприємницьких потреб. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам.
Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит остаточно трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.
Споживчий кредит сприяє розв»»язуванню суперечності між можливим тимчасовим «заморожуванням» коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банку) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банку). Залучені таким чином кошти клієнтів становлять основу кредиту.
У сучасних умовах споживчий кредит у найзагальнішому сенсі визначають як надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверненням позички та сплатою певного відсотка за користування нею.
Існування споживчого кредиту пов»»язане з позичковим капіталом.
Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).
Рух позичкового капіталу називають кредитом.
Споживчий кредит, таким чином, можна визначити і як систему відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.
Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене [2, с. 301]:
– характером обороту основного капіталу, який переносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капіталу) тільки після закінчення амортизаційного періоду;
– характером обороту оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо теж проходить певний проміжок часу, в який відбувається нагромадження тимчасово вільних грошових засобів;
— акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.
Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.
Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження приватних осіб.
Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні – з іншого, зумовлюють об»»єктивну необхідність існування споживчого кредиту.
Функціонування споживчого кредиту ґрунтується на наступних принципах:
– обов»»язковість повернення кредиту. Тимчасове вивільнення грошових засобів робить можливим тільки тимчасове кредитування їх і передбачає обов»»язкове повернення кредитних ресурсів;
– платність. Якби кредитор не мав прибутку від того, що він надає в тимчасове використання свої вільні грошові засоби, він би не ризикував ними і не позичав би їх. Платою позичальника за право тимчасового використання не свого (позиченого) капіталу є позичковий процент, який є для нього витратою. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику;
– строковість. позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитною угодою.