Формування кредитних ресурсів банківських установ

Банківська система сьогодні є однією з найважливіших та невід’ємних структур ринкової економіки. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.





Категорія «кредит» як в теоретичному, так і практичному аспекті явище без сумніву цікаве. Слово «кредит» походить від латинського «сredіtum», що означає «позика», «борг». Деякі лінгвісти пов’язують його із «credos», тобто «вірю», «довіряю». Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:

  • Процес кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;
  • Економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;
  • Кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором.

Як видно з нашого дослідження, кредитом називають економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.

Тривалий час кредит розглядався як мінова операція, розділена у часі, заснована на довірі кредитора до позичальника. Згодом було сконцентровано увагу на досліджені механізму зв’язку кредиту з економічним середовищем. Проте справді наукового підходу до вивчення категорії кредит та його ролі в процесі відтворення це явище отримало 18-19 ст., що пов’язують з виникненням так званої натуралістичної теорії кредиту, засновниками якої виступили класики наукової економічної думки: А. Сміт, Д. Рікардо, А.Тюрго, Дж. Міль.

Суть натуралістичної теорії кредиту можна охарактеризувати такими положеннями:

  • Об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;
  • Кредит – форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;
  • Позичковий капітал є реальним капіталом;
  • Банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх як позику;
  • Пасивні операції є первинними порівняно з активними.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв’язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати додаткової вартості, що остання виникає лише в процесі виробництва. Проте натуралістичному підходу був властивий ряд помилок, пов’язаних із тим, що його представники не спромоглися до кінця провести межу між позичковим і реальним капіталом.

По мірі зростання ролі кредиту та банків у процесі суспільного відтворення, заміни реальних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у цілях державного регулювання економіки виникають нові погляди щодо суті та ролі кредиту у процесі розширеного відтворення. Цей період характеризується появою та розвитком так званої капіталотворчої теорії кредиту, найбільш яскравими представниками якої виступили: Дж. Ло, Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган, Дж. Кейнс, М. Фрідмен.

Суть капіталотворчої теорії кредиту можна окреслити такими основними положеннями:

  • Кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, а тому, розширення кредиту означає нагромадження капіталу;
  • Банки відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні кредитних відносин;
  • Активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Головною заслугою представників капіталотворчої теорії кредиту є те, що вони вдало відмітили різницю між позичковим та реальним капіталом: як стверджував Г. Маклеод, кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; також відзначили провідну роль банків на ринку позичкового капіталу, їх значення та ролі у суспільному виробництві, при цьому відзначаючи первинність активних операцій щодо пасивних.

За твердженням Р. Коцовської та В. Ричаківської поняття «кредит» виникло на певному етапі розвитку людського суспільства як явище історичне. Розвиток банків та товарного виробництва, обігу йшли поруч і тісно переплітались, тобто взаємовідносини між товаровиробниками і кредитором виникали тоді, коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба, наприклад у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит. Банки при цьому формувались як фінансові посередники, що залучають капітали, заощадження населення та інші грошові засоби, які вивільнюються в ході господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим агентам, що потребують додаткового капіталу.

Ставши інституцією фінансового перерозподілу вартості, у даний час комерційні банки можуть запропонувати клієнтам до 200 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелік операцій, без яких банк не може нормально функціонувати, такою є кредитна діяльність. В структурі активних операцій банку найбільша питому вагу займає саме кредитна діяльність, тому найбільша частина активів банку вкладається саме у кредитні операції.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності.

Принцип забезпеченості надання кредиту означає наявність в банка права для захисту власних інтересів, недопущення збитків від можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможність.

Принцип тимчасового користування, повернення та строковості має на увазі те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пізніше обумовленого при наданні позики терміну.

Принцип платності за кредит передбачає право банку справляти плату у вигляді процента за користування позикою, яка є основним джерелом традиційних доходів комерційного банка.

Принцип цільового характеру кредитування припускає вкладення позичкових коштів у конкретні господарчі процеси, на чітко визначені цілі, операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність із урахуванням економічної кон’юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденцій розвитку ринку [19].

Комерційні банки можуть надавати кредити суб’єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності у разі наявності в них можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати всіх відсотків за користування.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити надаються на підставі укладання кредитної угоди з кожним позичальником індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди був мінімальним. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок держустанови, за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Банківський кредит може бути прямий та через посередника. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується надання позик через посередника.

Комерційний банк в залежності від потреб та можливостей позичальника, а також інтересів самого банку може надавати кредити на різних умовах. Тому на практиці існує поділ банківських позик за різноманітними ознаками та критеріями для полегшення контролю та управління кредитним портфелем банку [9].

Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо [37].

Процес банківського кредитування можна охарактеризувати як комплекс дій, пов’язаних з оформленням, видачею, обслуговуванням та погашенням кредиту. Його умовно доцільно поділити на кілька етапів, кожний з яких забезпечує розв’язання конкретних завдань, а всі вони в сукупності спрямовані на досягнення мети банківського кредитування – отримання банком прибутку. Кредитний процес включає в себе 4 етапи протягом яких банк отримує заявку від клієнта, проводить аналіз його платоспроможності, збирає необхідну документацію та робить висновок про надання кредиту або відмову в ньому позичальнику [41].

Кредитування всіх галузей господарської діяльності є найбільш важливою і відмітною рисою функціонування банків порівняно з іншими фінансовими та не фінансовими організаціями. Виникає необхідність планування своєї діяльності в умовах конкурентної боротьби між українськими комерційними банками. Банкам необхідно навчитися управлінню кредитними операціями таким чином, щоб вони приносили максимальний прибуток, але у той час знизити кредитні ризики, які безпосередньо пов’язані зі здійсненням кредитних операцій.

Проблемами аналізу кредитних операцій банків займався цілий ряд вітчизняних і зарубіжних вчених, таких, як: О. Барановський, А. Мороз, М. Савлук, О. Лаврушин, І. Бланк, А. Ковальчук [74], [83], [130] та багато інших.

Проаналізувавши праці вчених та кредитну діяльність банків України, можна зробити висновок, що фінансова криза негативно вплинула на кредитну діяльність банків України. Головним чинником, що погіршив стан кредитної діяльності, є стрімке нарощування обсягів кредитування протягом 2001 — 2008 років. За 2004 — 2008 роки комерційні банки отримали прибуток у розмірі 21 501,0 млн. грн.., а в 2009 році збитки у кредитній сфері склали 38 450,0 млн. грн.. [21].

В Україні до фінансової кризи функціонувало 196 банків, а станом на лютий 2013 року кількість банків, які мали ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій — 177, тобто спостерігається зниження їх кількості. У той же час спостерігається збільшення вартості загальних активів українських банків: до кризи їх вартість становила 120 млрд. доларів, а після — 138 млрд. доларів [52].

Також на ринку кредитних послуг спостерігаються зміни динаміки і структури кредитування, що наведені у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Кредити, надані комерційними банками в розрізі секторів економіки [52]

Період Усього Інші фінансові корпорації Сектор загального державного управління Нефінансові корпорації Інші сектори економіки
Домашні господарства Некомерційні організації, що обслуговують

домашні господарства

залишки коштів на кінець періоду, млн. грн.
2007 426 867 5 932 4 206 476 160 386 69
2008 734 022 9 789 12 443 665 280 490 69
2009 723 295 14 014 5 755 462 215 241 249 63
2010 732 823 13 430 8 817 500 961 209 538 76
2011 801 809 16 441 8 532 575 545 201 224 67
2012 815 142 16 229 5 803 605 425 187 629 56
лютий 2013 823 879 17 410 5 564 606 947 188 219 46
зміна у річному обчисленні, %
2007 74,1 120,6 -10,8 62,3 95,6 185,1
2008 72,0 65,0 203,5 70,3 74,9 -4,4
2009 -1,5 43,2 4,2 -14,0 -4,8
2010 1,3 -4,2 53,2 8,4 -13,1 21,9
2011 9,4 22,4 -3,2 14,9 -4,0 -12,4
2012 1,7 -1,3 -32,0 5,2 -6,8 -16,0
2013 3,1 3,7 -33,9 6,4 -4,9 -23,1

У 2013 році обсяги виданих кредитів зросли на 93 % або на 397 млрд. грн. порівняно з груднем 2007 року. У 2009 році спостерігається зниження обсягу виданих кредитів на 1,5 % або на 10,7 млрд. грн. За останні п’ять років обсяг виданих кредитів фізичним особам знижувався, особливо у 2009 і 2010 роках, при цьому він збільшувався для нефінансових корпорацій. Із січня 2012 року по лютий 2013 року портфель кредитів, наданих нефінансовим корпораціям виріс на 5,5 % або на 31,402 млрд. грн., у той час, як портфель кредитування домашніх господарств за цей же період знизився на 6,5 % або на 13,005 млрд грн. і становив 188,219 млрд. грн.

Це свідчить про переорієнтацію банків зі споживчих кредитів на кредитування юридичних осіб, а також про скорочення обсягів довгострокових кредитів і про спрямованість на кредитування операційної діяльності підприємств на короткострокових засадах. Спостерігається уповільнення процесу кредитування банками в період фінансової кризи і поновлення у посткризовий період [120].

Рис. 1.1. Кредити, надані суб’єктам господарської діяльності в розрізі регіонів [52]

Проаналізувавши структуру кредитів, наданих нефінансовим корпораціям на кінець лютого 2013 року (Рис. 1.1.), можна побачити існування неоднорідності в економічному і соціальному розвитку областей України. Спостерігається диспропорція спрямування кредитних ресурсів вітчизня­ними комерційними банками. Станом на 1 березня 2013 року 75,1 % кредитів, наданих суб’єктам господарювання сконцентровані у двох областях, а саме: у Київській — 54,8 %, у Дніпропетровській — 20,3 %. У той же час лише 24,9 % кредитного портфеля належать 22 областям України, Автономній Республіці Крим та м. Севастополю. Найменше надано кредитів суб’єктам господарювання Житомирській (0,1 %), Кіровоградській (0,2 %), Рівненській (0,2 %) та Чернівецькій (0,2 %) областям.

Для України є необхідною переорієнтація банківської сфери на першочергове кредитування пріоритетних сегментів економіки. Необхідно розвивати інвестиційну та інноваційну діяльність, щоб вийти на новий рівень економічного розвитку. Реальний стан структури кредитного портфеля свід­чить про відсутність високого розвитку даної галузі (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2.

Кредити, надані нефінансовим корпораціям за видами економічної діяльності станом на кінець березня 2013 року [52].

Види економічної діяльності Залишки коштів на кінець березня 2013 року, млн грн Питома вага, %
Сільське, лісове та рибне господарства 36 081 5,88
Добувна промисловість і розроблення кар’єрів 13 529 2,21
Переробна промисловість 133 223 21,73
Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря 20 198 3,29
Водопостачання; каналізація, поводження з відходами 2 202 0,36
Будівництво 44 845 7,31
Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів 220 578 35,97
Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність 26 464 4,32
Тимчасове розміщування й організація харчування 4 435 0,72
Інформація та телекомунікації 6 597 1,08
Операції з нерухомим майном 43 734 7,13
Професійна, наукова та технічна діяльність 44 821 7,31
Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслу­говування 9 302 1,52
Освіта 195 0,03
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги 1 495 0,24
Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок 4 666 0,76
Надання інших видів послуг 821 0,13
Усього 613 186 100,00

 

 

Найбільші обсяги ресурсів сконцентровані в оптовій і роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів. їх частка у загальному кредитному портфелі комерційних банків України стано­вить 35,97 %. Переробна промисловість займає друге місце станом на кінець березня 2013 року, тобто 21,73 % від загального обсягу кредитів.

Сьогодні в Україні є необхідним розширення застосування кредитних відносин в інвестиційній сфері. Але для банківських установ надання інвестиційних кредитів має високий рівень ризику, що обумовлюється відсутністю інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень із надання таких кредитів.

Традиційні методики, які застосовуються банківськими установами, визначають ретроспективні показники кредитоспроможності на підставі фінансової звітності. Необхідне використання ме­тодів стратегічного аналізу і методів математичного моделювання. Із статистичних та дослідницьких даних можна сказати, що найпоширенішими недоліками оцінки кредитоспроможності є відсутність достатнього інформаційного забезпечення про поточний фінансовий стан позичальника, спотворення бухгалтерської звітності підприємствами. Також необхідно проводити комплексний аналіз репутації та фінансового стану контрагентів, оцінка наявних та майбутніх грошових потоків, цілей кредитування. Тобто необхідно проводити комплексну оцінку кредитоспроможності підприємств [95].

Таким чином, діяльність українських комерційних банків орієнтована на кредитування юридичних осіб, існує неоднорідність у спрямуванні кредитних ресурсів комерційними банками у розрізі регіонів та економічної діяльності підприємств України. Вказані вище вчені рекомендують, що для вирішення даних проблем необхідно провести реформи у економічній та законодавчій сферах. Досліджене питання є актуальним та потребує більш детального вивчення з метою подальшого аналізу існуючих проблем у кредитному портфелі комерційних банків України та пошуків їх вирішення.

Класифікація грошових потоків банку

Вивчаючи грошові потоки, з одного боку, банк ставить на меті залучити якомога більше коштів клієнтів і тим самим поповнити ресурсну базу (пасиви банку), з іншого раціонально використати наявні кредитні ресурси для здійснення активних операцій у різних ефективних формах, не допускаючи їх відтоку з банку.
Грошові потоки вивчаються з метою:
підвищення якості обслуговування та розвитку взаємовідносин з пріоритетними клієнтами;
здійснення кредитної підтримки підприємств із одночасним забезпеченням максимальної концентрації грошових коштів на рахунках банку, мінімізації їх відтоку до інших комерційних банків;
супроводу кредитних коштів та контролю за їх цільовим використанням;
збільшення ресурсної бази за рахунок залучення на обслуговування дочірніх структур, партнерів та посередників клієнтів банку (як шляхом відкриття поточних рахунків в установах банку, так і спрямування через відкриті рахунки основних грошових потоків);
використання інформації про рух коштів клієнтів для прийняття рішень щодо оцінки ризиків;
забезпечення надійності банку.

Роботу по вивченню та аналізу грошовими потоками здійснює кожна установа банку, про її результативність звітує перед підрозділом з управління грошовими потоками Центрального апарату.
Вивчення грошових потоків — це аналіз працівниками установи банку руху грошових коштів клієнтів щодо періодичності, обсягів та напрямків їх здійснення.
Грошові кошти — це готівка в касі та кошти на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій (кошти на поточних та інших банківських рахунках).
Грошові еквіваленти — це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції в діяльність підприємства, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості.
Грошові потоки — це рух грошових коштів за розпорядженням платника з власних рахунків для зарахування на рахунок одержувача або їх видачі йому в готівковій формі. В широкому розумінні — це рух грошових коштів та їх еквівалентів суб’єктів господарської діяльності у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту, який здійснюється через обіг готівки та безготівкових коштів на банківських рахунках за визначений період часу.
Управління грошовими потоками — це дії банку в цілому і кожної установи окремо щодо надання клієнтам банківських послуг (кредитування, лізингові та факторингові операції, операції з купівлі-продажу цінних паперів і врахування векселів, розрахунково-касове обслуговування, тощо) за умови максимального збереження та додаткового залучення кредитних ресурсів банку.
Рух коштів у «Звіті про рух грошових коштів» відображається в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Операційна діяльність— це основна діяльність банку, а також інша діяльність, яка не є інвестиційною та фінансовою.
Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.
Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які приводять до зміни величини і складу власного та позикового капіталу.
Банк самостійно вибирає метод складання звіту (прямий або непрямий).
Звіт про рух грошових коштів за прямим методом складається за такими правилами:
а) приплив грошових коштів включає:
грошовий прибуток;
зменшення активів;
збільшення зобов’язань;
грошове збільшення статутного капіталу;
б) відплив грошових коштів включає:
грошовий збиток;
збільшення активів;
зменшення зобов’язань;
сплату дивідендів;
грошове зменшення статутного капіталу.
Форма звіту поділяється на 4 розділи:
Операційна діяльність.
Інвестиційна діяльність.
Фінансова діяльність.
Вплив змін курсів валют.
Чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їх еквівалентів дорівнює сумі таких статей:
чистий приплив (відплив) грошових коштів від операційної діяльності;
чистий відплив грошових коштів від інвестиційної діяльності;
чистий приплив грошових коштів від фінансової діяльності.
Слід зауважити, що грошові кошти та їх еквіваленти на кінець року дорівнюють сумі таких статей:
грошові кошти та їх еквіваленти на початок року;
чисте збільшення (зменшення) грошових коштів і їх еквівалентів;
вплив змін курсів валют.
Розділ «Операційна діяльність» складається з двох частин:
чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку. Ця сума відображає чисте надходження (вибуття) грошових коштів у вигляді прибутку (збитку) банку від його діяльності;
чистий приплив (відплив) грошових коштів від іншої діяльності, яка не належить до інвестиційної та фінансової. Ця сума відображає збільшення (зменшення) активів і зобов’язань, що виникають у результаті цієї діяльності.
Негрошовими операціями вважаються:
формування резерву під наявний актив;
амортизація дисконту та премій у цінних паперах;
амортизація основних засобів та нематеріальних активів;
нараховані, але не отримані доходи;
нараховані, але не сплачені витрати (у тому числі нараховані, але не сплачені податки; нараховані, але не сплачені виплати працівникам);
збільшення (зменшення) активу чи зобов’язання з віднесенням результату на доходи та витрати (безоплатне отримання основних засобів).
Метод складання звіту наведений у примітці 33.
Звіт про рух грошових коштів за непрямим методом складається за такими правилами.
Форма звіту поділяється на 3 розділи:
Операційна діяльність.
Інвестиційна діяльність.
Фінансова діяльність.
Розділ «Операційна діяльність» включає:
чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку. Ця сума відображає чисте надходження (вибуття) грошових коштів у вигляді прибутку (збитку) банку від його діяльності таким чином: не грошові доходи (витрати) віднімаються/додаються від/до суми чистого прибутку;
чистий приплив (відплив) грошових коштів від іншої діяльності, яка не належить до інвестиційної та фінансової. Ця сума відображає збільшення (зменшення) активів та зобов’язань, що виникають у результаті цієї діяльності.
Різниця між чистим прибутком та чистим грошовим прибутком від поточних операцій банку включає:
негрошові статті доходів та витрат (наприклад, амортизація основних засобів, рух резервів тощо);
неопераційні статті доходів та витрат (наприклад, результати від продажу основних засобів та інвестиції);
тимчасові різниці між елементами чистого прибутку та пов’язаними з ними грошовими потоками (наприклад, нарахування доходів та витрат, амортизація дисконтів і премій).
Чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їх еквівалентів дорівнює сумам таких статей:
чистий приплив (відплив) грошових коштів від операційної діяльності;
чистий відплив грошових коштів від інвестиційної діяльності; чистий приплив грошових коштів від фінансової діяльності.
Крім того, грошові кошти та їх еквіваленти на кінець року дорівнюють сумі таких статей:
грошові кошти та їх еквіваленти на початок року;
чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їх еквівалентів.
Принцип (механізм) складання деяких статей звіту включає:
в) приплив грошових коштів, а саме:
грошовий прибуток;
зменшення активів;
збільшення зобов’язань;
грошове збільшення статутного капіталу.
г) відплив грошових коштів, а саме:
грошовий збиток;
збільшення активів;
зменшення зобов’язань;
сплату дивідендів;
грошове зменшення статутного капіталу.
Чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку обчислюється таким чином: з прибутку за звітний період знімаються всі негрошові потоки за рахунками доходів та витрат (витрати – усі активні рахунки додаються, доходи — усі пасивні рахунки віднімаються). За всіма рахунками класів 6 та 7 береться до розрахунку різниця між залишками на кінець та початок звітного періоду.
Грошове збільшення (зменшення) активів банку — це грошовий потік, що дорівнює різниці між залишками за активними рахунками з вирахуванням контрактивних рахунків на початок і кінець звітного періоду та з вирахуванням усіх негрошових потоків за рахунками доходів, витрат і капіталу (витрати віднімаються, доходи додаються).
Позитивний результат додається до грошових потоків, від’ємний — віднімається.
Грошове збільшення (зменшення) пасивів банку — це грошовий потік, що дорівнює різниці між залишками за пасивними рахунками з вирахуванням контрпасивних рахунків на початок і кінець звітного періоду з вирахуванням усіх негрошових потоків за рахунками доходів, витрат (витрати віднімаються, доходи додаються).
Позитивний результат додається до грошових потоків, від’ємний — віднімається.
За всіма рахунками (у тому числі класів 6 та 7) береться різниця між залишками на кінець і початок періоду. Ураховуючи те, що початком періоду є 1 січня кожного року, сума класів 6 та 7 на початок періоду дорівнює нулю.

Управління ліквідністю в банку

Завдання з управління ліквідністю полягає в тому, щоб наявні кошти були в розпорядженні банку тоді і там, коли і де вони потрібні йому найбільше. Ліквідність необхідна банкам для того, щоб бути готовими до вилучення депозитів і задовольняти попит на кредити. Банки можуть або накопичувати ліквідність у своїх балансах, або здобувати її на грошових ринках, або використовува­ти обидва способи. На додаток до цього банки займаються прода­жем ліквідності.[1]

Здатність банку забезпечити ліквідність вимагає наявності високоліквідних і легкопереміщуваних активів. Ліквідність і пере­міщування — два ключових поняття. Вимога ліквідності озна­чає, що фінансові активи мають бути доступні в найкоротший тер­мін (протягом дня) за номіналом. Вимога переміщуваності озна­чає, що права на володіння фінансовими активами мають бути пере­даними за номіналом іншому економічному суб’єкту у формі, прийнятній для нього. Фінансові інструменти називаються ліквід­ними, якщо їх можна швидко продати на наявному ринку при невеликому ризику збитків для продавця.

 

Накопичена ліквідність є внутрішнім джерелом, якщо вона складена у формі певних активів у балансі банку. Цей процес, ві­домий за назвою «перетворення активів», може здійснюватися або шляхом розсуду, або природним шляхом при погашенні кредитів і цінних паперів. Планування очікуваного потоку готівки від пози­чальників отримало назву теорії очікуваного доходу.

Банк повинен надавати будь-які вигідні для себе позики, ставля­чи перед керуючим ліквідністю банку завдання знайти достатню кількість коштів для забезпечення видачі вигідного кредиту.

Банк є ліквідним, коли він має можливість дістати ліквідні кош­ти за прийнятними цінами в необхідній кількості й у необхідний момент. Управління ліквідністю припускає наявність достатніх коштів у легко- і швидкореалізованих активах, а також можли­вість здійснювати позики (за помірною ціною) з метою задоволен­ня потреб саме тоді, коли вони виникають. Оскільки час є вирі­шальним фактором в управлінні ліквідністю, банк повинен точно знати як, коли і звідки можуть бути отримані необхідні ліквідні кошти.

Загальноприйнято три підходи рішення проблем ліквідності банку:

1) забезпечення ліквідності за рахунок активів (управління активами);

2) забезпечення ліквідності за рахунок позикових ліквідних коштів (управління пасивами);

3) збалансоване управління ліквідністю (активами і пасивами). Менеджери з управління ліквідністю повинні:

  1. У співробітництві з вищим керівництвом банку бути впев­неними, що пріоритети і цілі управління ліквідністю очевидні.
  2. Контролювати діяльність усіх відділів банку, що відповіда­ють за використання і залучення коштів, а також координувати свою діяльність з роботою цих відділів (відповідно відділи, що впливають на ліквідність банку, повинні інформувати менедже­ра з управління ліквідністю про майбутні зміни попиту та пропо­зиції на ліквідні кошти).
  3. Передбачати (наскільки це можливо), коли найбільші вклад­ники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з ра­хунка чи збільшити внески.Існують різні методи управління ризиком ліквідності. При цьо­му деякі з них можна використовувати одночасно.

Організація ліквідності. На цьому етапі основним завданням є визначення і затвердження стратегії і політики управління ліквід­ністю: пріоритетний напрям — швидкість проведення власних та клієнтських платежів.

Безальтернативні пріоритети:

  1. Невідкладне забезпечення потреб банку (його клієнтів) у ліквідних коштах.
  2. Більша частина ресурсів банку призначається для задово­лення клієнтського попиту на ліквідні кошти, менша частина — для досягнення бажаної прибутковості банку.

Метод управління фондами. Управління ліквідністю можна здійснювати порівнянням ступеня ліквідності активів і сталості пасивів. Зазначений метод полягає у зіставленні загальної потре­би в ліквідності і всіх наявних у банку джерел її покриття. Для цього застосовуються показники ліквідності балансу. Суть дано­го методу полягає в тому, що всі банківські кошти, отримані з різних джерел, розглядаються як єдиний пул коштів, що маються в бан­ку. Завдання полягає в тому, щоб створити первинні і вторинні резерви для забезпечення ліквідності. Первинні резерви склада­ються з абсолютно ліквідних активів — каси і залишків на ко­респондентських рахунках, тобто тих коштів, що можуть бути не­гайно використані для виплати внесків, що вилучаються, чи задо­волення заявок на кредити.

До складу вторинних резервів входять високоліквідні активи, які можна швидко реалізувати і які мають велику оборотність. За необхідності вони можуть бути використані для збільшення резервів. До них можна віднести короткострокові державні цінні папери, міжбанківські кредити, видані на незначні терміни, і пев­ною мірою високоліквідні позики з невеликими термінами пога­шення. Величина резервів залежить від діапазону коливань об­сягів зобов’язань банку і попиту на кредит — чим вони вищі, тим більші за величиною вимагаються активи. В умовах, коли пози­ченій валютній позиції забезпечується прибуток протягом три­валого періоду, додаткові резерви високоліквідних видів інозем­ної валюти можуть розглядатися як вторинні резерви.

Третій етап розміщення коштів за методом загального фонду — формування портфеля кредитів. Надання кредитів приносить найбільший прибуток банку, але одночасно є й найбільш ризико­ваним видом банківської діяльності.

І нарешті в останню групу активів входять активи з відносно тривалими термінами погашення. Призначення інвестицій — приносити банку певний постійний прибуток і в міру наближен­ня терміну погашення боргових зобов’язань — виступати як до­повнення резерву другої черги.

Вимірювання ліквідності полягає у відстеженні динаміки зміни обсягу потреби в ліквідності і джерел її задоволення. У зв’язку з цим існує необхідність підготовки прогнозу потреби в ліквідності, що містить у собі, з одного боку, оцінну потребу в ліквідності на найближчі тижні чи місяці, а з іншого боку — джерела її покрит­тя за ті ж періоди часу.

План ліквідності. Комітет з управління пасивами й активами повинен організувати розробку формального плану ліквідності. Необхідно підготувати два плани ліквідності: один — для підтрим­ки операційної ліквідності, а інший — на випадок виникнення кризи ліквідності, причому пріоритет повинна мати робота з роз­робки другого плану. У дані плани ліквідності варто включити:

  • оцінку вартості підтримки ліквідності, як у плані активної, так і пасивної частини банківського балансу;
  • реалістичний графік конвертації в кошти активів, що врахо­вує реальні терміни надходження в обіг грошей від нових вклад­ників та інших кредиторів, ключові коефіцієнти ліквідності і їх нормативних значень (мова йде про внутрішньобанківські нор­мативи, розроблені самим банком).

Ліквідність, придбана на ринку. Як альтернативу ліквідності, що нагромаджується в балансі, банк може спробувати створити ліквідність, використовуючи свої пасиви. Ідея полягає в тому, щоб здобувати кошти для їх рентабельного використання, особливо для задоволення попиту на кредити. Стиль управління, що виявляється у виборі між ризиком і прибутком, буде визначати агресивність управління пасивами й обсяг нагромадження ліквідності.

Суть управління пасивами:

  1. Мінімізація відсоткових витрат.
  2. Визнання важливості відносин з клієнтами.
  3. Відхід від регулярних обмежень.

Метод конверсії фондів. Різні джерела залучення коштів від­різняються характеристикою коштів, оборотністю, резервними ви­могами.

Суть методу полягає в тому, що кошти, мобілізовані з різних джерел, використовуються по-різному. Кошти погоджуються за джерелами й напрямами використання.

Пріоритетність розподілу окремих видів ресурсів визначаєть­ся з обліком таких принципів.

  1. Власний капітал є основою формування довгострокових вкла­день.
  2. Стабільні ресурси використовуються, в першу чергу, для по­криття низьколіквідних активів і формування вторинних резервів.
  3. Летючі ресурси розподіляються насамперед за ліквідними активами.

При застосуванні методу конверсії фондів необхідно:

  • розподілити всі кошти за джерелами формування залежно від обороту за рахунками і резервними вимогами;
  • розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відпо­відних активів.

Таким чином, дилема «ризик — прибутковість» зважується окремо для кожного джерела коштів.[2]

Метод управління резервною позицією. Метод полягає в та­кому: визначити резервну позицію не формуючи заздалегідь ре­зерви, а лише прогнозуючи кількість фондів, які можна купити на грошовому ринку і тим самим профінансувати можливий витік грошових коштів. У першу чергу мова йде про придбання коштів на міжбанківському ринку.

Переваги цього методу очевидні:

  • скорочується частка низькоприбуткових і неприбуткових активів;
  • у разі вилучення депозитів валюта балансу банку не зменшуєть­ся взагалі або зменшується в меншу сторону, тому що вторинні ре­зерви не ліквідуються, а напроти, банк залучає додаткові кошти.

Але при використанні даного методу ризик ліквідності замі­щається іншими видами ризику:

  • ризиком зміни відсоткових ставок;
  • ризиком приступності фондів (який визначається ємністю міжбанківського ринку).

Метод управління кредитною позицією. Метод полягає у ви­значенні особливої кредитної позиції — того обсягу коштів, що банк одержить за короткостроковий період, якщо не буде віднов­ляти короткострокові кредити. При цьому підході до управління ліквідністю також присутній фактор ризику приступності фондів, і його актуальність буде зростати в міру розвитку ринку.

Метод активного управління портфелем (сек’юритизація). При сек’юритизації активів (обертанні банківських активів у цінні папери) розміщення кредитних ресурсів здійснюється не тільки за допомогою висновку кредитної угоди, а й шляхом використання векселів облігацій. Сек’юритизація в широкому ро­зумінні означає не тільки перетворення кредитів у цінні папери, а й будь-яке переведення у таку форму, коли їх можна реалізува­ти третім особам на ринку.

Розподіл ресурсів за активними операціями за принципом узгодження термінів. В якості основного методу управління ак­тивами й пасивами використовується розподіл ресурсів з актив­них операцій за принципом узгодження ступеня ліквідності пер­ших та вимогливості других.

Розподіл ресурсів з активних операцій за термінами і визна­чення маржі за видами активно-пасивних операцій визначають­ся в розрізі основних валют, з якими працює банк. Основними етапами розподілу ресурсів з активних операцій відповідно до термінів погашення і визначення маржі за видами активно-па­сивних операцій є:

  1. Визначення стабільної і летючої частини ресурсів до запи­тання і кредиторської заборгованості.
  2. Визначення пріоритетів у розподілі ресурсів з активних операцій відповідно до термінів погашення.
  3. Визначення черги розміщення ресурсів з активних опера­цій.
  4. Розрахунок середньозваженої вартості ресурсів, використа­них для окремих термінів погашення.
  5. Визначення розміру відсоткової маржі за кожним термі­ном погашення.
  6. Підготовка вихідних форм, одержаних на основі розподілу ресурсів за активними операціями.

Управління ризиком ліквідності з використанням GAP. GAP — розрив між балансовою вартістю активів і балансовою варті­стю пасивів. Критерієм для класифікації конкретної вимоги чи зобов’язання на даному тимчасовому інтервалі служать:

  • термін погашення;
  • фінансові інструменти, що не мають визначеної дати пога­шення, можуть бути класифіковані на основі статистичних даних (стабільна і летюча частини, оборотність, очікуваний термін пога­шення).

Для розрахунку розриву за активами і пасивами банку і ре­структуризації статей балансу з метою управління ризиком лік­відності використовується такий механізм:

  1. Всі активи і пасиви банку розбиваються за термінами.
  2. Розраховується комплект відкритих довгих і коротких по­зицій.
  3. Визначається розрив (gap) (позитивний — вимоги більші за зобов’язання, негативний — зобов’язання більші за вимоги).
  4. Розраховується накопичувальний gap — стан кореспондент­ського рахунка за термінами.

[1] Банківські операції: Підручник /А. М. Мороз, М.І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. -К.: КНЕУ, 2000. — C. 121.

 

[2]  Тиркало Р. І. Банківська справа. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314с.

 

В Київському метро встановлені термінали для оплати банківськими картками

З 19 червня в київському метро ввели оплату проїзду банківською картою.

Поки що скористатися таким способом можуть тільки власники безконтактних карт MasterCard з системою PayPass. На таких картах є спеціальний напис або зображена антена.

Спеціальні термінали для оплати проїзду банківськими картами встановлені на 17 станціях метро, ??в основному на першому турнікеті. У числі станцій з новою системою — «Хрещатик», «Театральна», «Золоті Ворота» та «Площа Льва Толстого».

Щоб оплатити проїзд, карту потрібно докласти до терміналу, і через кілька секунд на його екрані з’явиться напис «прохід дозволено». Протягом цього часу з картки автоматично знімають вартість проїзду.

На даний момент в Україні введено в обіг 1,5 мільйона безконтактних карт MasterCard, повідомили в представництві MasterCard в Україні та Молдові. Оформити такі карти можна в 14-ти банках, в числі яких Кредобанк, ОТР Банк, Ощадбанк, Приватбанк та Райффайзен Банк Аваль. Також тут обмінюють звичайні на карти з функцією PayPass.


Універсальна Gold

 

Крім того, оплатити проїзд через нові термінали можна за допомогою годинника Watch2pay.

Сутність та значення кредитних операцій

Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов’язують його із “credos”, тобто “вірю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:

— феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;

— економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;

— кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором.

Таким чином, кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.

Отже, виходячи з суті кредиту та його функцій ми можемо визначити роль кредиту. У ринковій економіці роль кредиту найбільшою мірою проявляється у оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Таким чином, за допомогою кредитного механізму досягається саморегуляція економічної системи, вирівнюється норма прибутку по різних галузях народного господарства тощо.

Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу.

Надзвичайно важливою роль кредиту є у забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим джерелом фінансування капітальних вкладень.

За умов ринкової економіки кредит набуває виняткового значення для забезпечення процесу реконструкції і розвитку підприємств малого та середнього бізнесу (для цієї групи підприємств кредит по-суті є єдиним джерелом залучення зовнішніх ресурсів, так як вихід на фондовий ринок з метою розміщення облігацій, акцій тощо є недосяжним).

Таким чином, кредит відіграє дуже важливу роль у процесі розширеного відтворення.

Споживче кредитування

На сучасному етапі економічного розвитку важливе місце у пошуку шляхів виходу України з кризового стану займає подальше удосконалення форм кредиту, формування ефективної кредитної системи.

Споживчий кредит займає властиве тільки йому місце у системі кредитних відносин і в практичній діяльності представлений великою сукупністю різноманітних видів, які можна класифікувати за різними ознаками, у тому числі: за видами кредиторів, видами позичальників, методами погашення, термінами користування, характером кругообігу коштів, ступенем покриття кредитом вартості товарів і послуг, забезпеченням, цільовим спрямуванням, методом сплати відсотків, укрупненими об»єктами і т.д. Звичайно, кожен з них має певні особливості в умовах надання споживчого кредиту, користування ним та погашення.

У контексті запровадження системи споживчого кредитування необхідний розвиток інфраструктури банківської системи – удосконалення системи електронних платежів і форм розрахунків в економіці, розширення мережі банкоматів, уніфікація кредитних карток – їх акцептування у будь-яких терміналах незалежно від банку-емітента, відкриття в регіонах України процесингових центрів банків для запобігання виникненню помилок при операціях з кредитними картками, розвиток та вдосконалення системи економічної освіти населення.

агент ПриватБанка

ПРИВАТБАНК — большой банк, который продвигает свои продукты и услуги не только через розничную сеть обслуживания, но и через cеть внешних продавцов – АГЕНТОВ.

 

Привлечение агента

Пр

Как выбрать хостера для размещения сайта

О чем следует помнить при выборе хостера:

При покупке хостинга следует обратить внимание на такие вещи, как размер дискового пространства, количество доменов, поддоменов, баз данных. Весьма проникаться размером дискового пространства, разве что вы планируете размещать там большую базу видеофайлов. Для ведения блога на WordPress вам хватит и одной базы данных. Но если хостер дает вам возможность разместить несколько полноценных сайтов, а иногда – до нескольких сотен поддоменов, то и количество баз данных должна быть соответствующей.

Отзывы – это один из наиболее действенных способов узнать, кем на самом деле есть хостер и которое уровня обслуживания следует от него ожидать. Ведь пользователи Интернета – это народ чрезвычайно активный. Они обязательно вынесут на свои сайти ли тематические форумы оценку хостера, услугами которого пользуются. Среди этих оценок будут как положительные, так и отрицательные. Ваша задача – оценить эти отзывы и уже за ними избрать наилучший вариант.

Политика хостера — это создание комфортных условий для  клиентов. Размещение сайтов клиентов осуществляется только на качественном оборудовании. За оборудованием 24 часа в сутки следят высококвалифицированные специалисты, благодаря чему обеспечивается бесперебойная работа сайтов клиентов.

Для разных паотребителей предлягаются разные варианты хостинга:

Опции Лайт+ Medium Оптимальный Summer Jump
Диск 2000 Мб 4000 Мб 11000 Мб 14000 Мб 18000 Мб
Сайты 4 сайта 5 сайтов 10 сайтов 12 сайтов 15 сайтов
Базы данных MySQL 100 100 100 100 100
Лимиты оперативной памяти для PHP 256 Мб 256 Мб 356 Мб 356 Мб 356 Мб
Лимиты на процессор до 25% до 35% до 35% до 35% до 45%

Споживчий кредит стає доступним

З розвитком банківського сектора споживче кредитування стає вірним помічником багатьох людей. У самі важкі моменти такі види позик рятували родини від проблем, даючи шанс реалізувати свої мрії й ідеї. Якщо раніше взяти такий кредит було важко, то за останні роки ситуація змінилася в кращу сторону. Кількість документів, потрібних для одержання грошей, скоротилася, а швидкість розгляду заявок на кредитування істотно збільшилася.

Кредит з канікулами

Переваги кредиту з канікулами
  • Кредит з канікулами — це кредит готівкою або на товар із можливістю перенести місячний платіж по кредиту на кінець строку кредиту у разі потреби.
  • Щоб скористатися канікулами,достатньо просто зателефонувати у банк і повідомити про те, що вам потрібні канікули.
  • При цьому не потрібно нічого пояснювати банку!
  • Під час канікул вам зовсім нічого не потрібно сплачувати.
  • Ви просто переносите сплату поточного платежу по кредиту на пізніший термін.
  • Розмір щомісячних платежів до і після канікул залишається незмінним.